Un de tes amis emprunte souvent tes affaires (vêtements, outils, livres) et les rend abîmées ou en retard. Cela commence à t’agacer.
Question 1 : Comment réagirais-tu la prochaine fois qu’il te demande d’emprunter quelque chose ?
Je resterais honnête mais respectueux. Je lui dirais que je tiens à notre amitié, mais que j’ai remarqué qu’il rend parfois mes affaires en mauvais état. Je préciserais que cela me dérange et je lui demanderais, si je lui prête encore quelque chose, de faire plus attention. Je pourrais aussi proposer une alternative, comme l’accompagner pour qu’il trouve l’objet ailleurs. Cela montre que je fixe des limites tout en restant ouvert.
Question 2 : Que ferais-tu si malgré ta discussion, il continue à ne pas respecter tes affaires ?
Si le problème persistait, je choisirais d’être plus ferme. Je lui expliquerais que, pour préserver notre relation, je préfère ne plus lui prêter mes objets personnels. Je continuerais à être présent comme ami, mais je protégerais mes limites. Ainsi, j’envoie le message que le respect mutuel est essentiel dans une amitié. Cela peut sembler difficile sur le moment, mais c’est une façon saine d’éviter les frustrations et de préserver la relation à long terme.
Tu es bénévole dans un hôpital. Tu vois un autre bénévole entrer dans une salle réservée uniquement au personnel médical et manipuler du matériel sans autorisation.
Question 1 : Que ferais-tu sur le moment ?
J’interviendrais discrètement pour lui rappeler que cette salle est réservée au personnel autorisé et que manipuler du matériel médical peut être dangereux. Je resterais respectueux, mais clair sur le fait que nous devons respecter nos limites de rôle. Je lui proposerais de demander de l’aide au personnel si jamais il a besoin de quelque chose, afin qu’il ne se mette pas en danger ni n’affecte la sécurité des patients
Question 2 : Que ferais-tu si tu découvrais que ce comportement se répète ?
Si le comportement se répétait, je reconnaîtrais qu’il s’agit d’un problème sérieux. Après une nouvelle discussion privée avec lui, j’en informerais un responsable si rien ne change, en rapportant les faits de manière objective. Mon but ne serait pas de le blâmer, mais de protéger la sécurité des patients et le bon fonctionnement de l’hôpital. En agissant ainsi, je démontre de l’intégrité et un engagement à respecter les règles qui assurent un environnement sécuritaire.
Over the course of the last decades, a great number of individuals have had difficulties maintaining a healthy relationship between professional and personal life. Although it is clear that ever-increasing workloads and living in a materialistic era are the main reasons behind this imbalance, the joint effort of both governments and ordinary people can be a great contribution to mitigate the side effects of such a problem.
Admittedly, there are various factors that have a direct impact on work-life balance. Initially, in spite of major improvements in technology, many people still have to work hard so as to meet unrealistic deadlines. Therefore, they are so busy and fail to pay adequate attention to other parts of their lives. For instance, a recent study at Harvard University discovered that more than 65% of employees complain about their work conditions and their effects on their relationships. Moreover, the expenses of living in many parts of the world have increased considerably and some individuals fail to cover their expenses without working around the clock, which lessens the quality of their lives on the whole.
In order to reduce the imbalance between work and private life, some measures should be taken. Firstly, some boundaries that limit working hours, should be established. In other words, people should avoid work-related tasks after leaving the workplace. Secondly, governments should take immediate action to reduce inflation and prices. As a tangible example, the Indian government reduced the living expenses in Delhi by 14% last year, so even if a person does not receive a high income, he or she has the opportunity to live a decent life.
Consequently, the importance of work-life balance cannot be neglected in modern societies. Since working on tighter and tighter deadlines and high costs of living are two leading elements of this problem, taking control of inflation and shorter working hours can be effective in addressing this issue.
Tu travailles dans un bureau. Ton superviseur te demande de terminer un rapport important pour demain, mais tu sais que tu n’auras probablement pas le temps de le faire correctement.
Question 1 : Comment réagirais-tu à la demande de ton superviseur ?
Je resterais respectueux et transparent. Je lui expliquerais que je veux livrer un travail de qualité, mais que le délai est très court. Je proposerais d’identifier ensemble les sections prioritaires afin que je puisse livrer une version utile rapidement, quitte à compléter les détails plus tard. Cela montre que je prends la demande au sérieux tout en restant réaliste et orienté vers la solution.
Question 2 : Que ferais-tu si malgré tes explications, il insiste pour que ce soit remis le lendemain ?
Si mon superviseur insiste, je m’organiserais pour livrer une version fonctionnelle, même si elle n’est pas parfaite. Je communiquerais clairement les limites du document afin qu’il sache ce qui a été fait et ce qui reste à améliorer. Je chercherais aussi du soutien auprès de collègues si possible. Mon but serait de respecter la consigne tout en protégeant ma crédibilité professionnelle et en démontrant que je sais gérer une pression difficile.
Ton voisin joue de la musique très fort tard le soir. Cela t’empêche de dormir et affecte ta concentration le lendemain.
Question 1 : Comment réagirais-tu dans l’immédiat ?
J’irais frapper poliment à sa porte pour lui expliquer calmement que la musique est trop forte et que cela m’empêche de dormir. Je préciserais que je comprends qu’il veuille profiter de sa soirée, mais je demanderais s’il peut baisser le volume ou utiliser des écouteurs. En restant respectueux, j’augmente les chances qu’il réagisse positivement sans créer de conflit inutile.
Question 2 : Que ferais-tu si le problème persistait malgré ton intervention ?
Si le problème se répétait, je chercherais d’abord une solution amicale, comme convenir ensemble d’heures où la musique peut être plus forte sans déranger. Si malgré tout la situation continuait, j’envisagerais d’impliquer le propriétaire ou la régie du logement pour trouver une solution équitable. Mon objectif serait de préserver une bonne relation de voisinage tout en défendant mon droit à un environnement calme et respectueux.
with her hus band,
with her hus band,
with her hus band,
with her hus band,
with her hus band,
The pursuit of knowledge is a boundless adventure, much like a voyage across an uncharted sea. To truly understand the world and its magnificent complexities, one must embrace a relentless curiosity. This isn't merely about asking simple questions but about diving deep, challenging assumptions, and meticulously exploring the nuances of every subject. The human mind thrives on this kind of intellectual nourishment, constantly seeking new patterns and connections. Without this innate desire to learn, progress would stagnate, and innovation would cease to exist. Every great discovery, every groundbreaking invention, and every profound artistic expression began with someone's refusal to accept the status quo.
Самооцінка — це система уявлень людини про власну цінність, здібності та можливості. Вона визначає, як ми ставимось до себе, як оцінюємо свої успіхи і невдачі, а також наскільки впевнено діємо у світі. Самооцінка не є вродженою — вона формується поступово, починаючи з дитинства, під впливом батьків, вчителів, друзів та соціального середовища.
Виділяють кілька рівнів самооцінки. Занижена проявляється у постійному сумніві у власних силах, страху помилитися та прагненні уникати відповідальності. Завищена може вести до переоцінки можливостей, ігнорування критики та труднощів у прийнятті чужої точки зору. Здорова, або адекватна, самооцінка полягає у визнанні своїх сильних і слабких сторін, готовності до розвитку та реалістичній оцінці власних ресурсів.
На самооцінку впливають не лише досягнення, а й внутрішній діалог. Коли людина постійно критикує себе, її внутрішній голос стає джерелом напруги. Коли ж у внутрішньому діалозі з’являється підтримка та доброзичливість, зростає впевненість і життєстійкість. Саме тому важливо вчитися відстежувати власні думки й замінювати самокритику на конструктивні судження.
Сучасна психологія підкреслює, що самооцінка має бути гнучкою. Це означає, що вона може змінюватися залежно від сфери діяльності чи життєвого етапу. Наприклад, людина може мати високу впевненість у професійних навичках, але сумніватися у своїй привабливості чи соціальних уміннях. Баланс полягає у прийнятті себе як багатогранної особистості.
Розвивати здорову самооцінку допомагають кілька стратегій: аналіз власних досягнень, постановка реалістичних цілей, навички самопідтримки, практика вдячності та регулярний зворотний зв’язок від людей, яким довіряєш. У роботі з дітьми та підлітками важливо підкріплювати не лише результати, а й зусилля, адже саме це формує відчуття власної ефективності.
Таким чином, самооцінка є не просто думкою про себе, а ключовим чинником психологічного благополуччя. Вона визначає, наскільки ми готові братися за нові виклики, як сприймаємо критику, як будуємо стосунки та як реалізовуємо свій потенціал.
El Derecho Constitucional, es el ordenamiento jurídico fundamental y supremo, que organiza jurídica y políticamente al Estado, a través de la Constitución Nacional. Determina la forma del Estado y su forma de gobierno, competencias y atribuciones, fines estatales, derechos y garantías de los habitantes. Regula la organización de todo el derecho -ya que determina su validez y vigencia-, sentando principios básicos a través de Declaraciones, y determina las relaciones entre particulares, entre éstos y el Estado, y las obligaciones que de ellas se desprenden.
El derecho a la jurisdicción lo tienen todas las personas sean físicas o jurídicas, en la medida en que dispongan de capacidad para ser parte en un proceso judicial. Se trata de un derecho que debe ser ejercido por medio de las vías legales previamente establecidas. Este derecho se vincula en forma inescindible con la necesidad de jueces naturales realmente imparciales, probos e idóneos, con la existencia efectiva de órganos judiciales suficientes y con dotación de personal, recursos económicos y procedimientos adecuados.
El Superior Tribunal de Justicia tiene, en lo judicial, las siguientes atribuciones, con arreglo a las normas legales respectivas: Ejerce jurisdicción ordinaria y exclusiva en los siguientes casos: a) en las demandas por inconstitucionalidad de leyes, decretos, ordenanzas, reglamentos o resoluciones, que se promuevan directamente por vía de acción; b) en los recursos de revisión, en los casos que la ley lo establezca; c) en los conflictos entre los poderes públicos de la Provincia y en los que se suscitaren entre los tribunales de justicia con motivo de su jurisdicción respectiva; d) en los conflictos de las municipalidades entre sí y entre éstas y los poderes del Estado.
El juicio por jurados es un procedimiento judicial en el cual doce (12) ciudadanos y ciudadanas (seis hombres y seis mujeres), como integrantes de un jurado popular, deciden sobre la culpabilidad o no culpabilidad de otro ciudadano acusado de cometer un delito grave. Este sistema permite mayor imparcialidad ya que la decisión no está basada en una sola persona sino en un jurado accidental y heterogéneo de 12 personas que no está involucrado en el proceso judicial previo ni pertenece al Poder Judicial.
Es inviolable la defensa de la persona y de los derechos en todo procedimiento judicial. Nadie podrá ser juzgado por otros jueces que los designados de acuerdo con la Constitución y competentes según sus leyes reglamentarias; penado sin juicio previo fundado en ley anterior al hecho del proceso y substanciado conforme a las disposiciones de esta ley; ni considerado culpable mientras una sentencia firme no lo declare tal.
La persona a quien se le imputare la comisión de un delito por el que se está instruyendo causa tiene derecho, aun cuando no hubiere sido indagada, a presentarse al tribunal, personalmente o por medio de un defensor, para que se le informe sobre los hechos que se le atribuyen y las pruebas existentes en su contra. El imputado tendrá derecho a hacerse defender por abogados de su confianza o por el Defensor Oficial.
La investigación penal preparatoria deberá impedir que el delito cometido produzca consecuencias ulteriores y reunir las pruebas útiles para dar base a la acusación o determinar el sobreseimiento. El Ministerio Público Fiscal practicará y hará practicar todos los actos de la investigación. Dirigirá a la Policía Judicial y podrá encomendarle diligencias, pero la dirección de la investigación y la responsabilidad de sus resultados estarán siempre a su cargo.
El juez de garantías podrá ordenar una pericia siempre que para conocer o apreciar algún hecho o circunstancia importante en la causa, sean necesarios o convenientes conocimientos especiales en alguna ciencia, arte o técnica. Los peritos deberán tener título de tales en la materia a que pertenezca el punto sobre el que han de expedirse. Si la profesión no estuviere reglamentada o no hubiere peritos diplomados, deberá designarse a persona de conocimiento o práctica reconocidos.
Las decisiones del Juez de Garantías o del Tribunal serán dadas a conocer como providencias, autos o sentencias. Dictará sentencia para poner término al proceso, después de su íntegra tramitación; auto, para resolver un incidente o artículo del proceso o cuando este Código lo disponga; y providencia en los demás casos. Las providencias se dictarán en el plazo de veinticuatro horas. Los autos y las sentencias, salvo disposición en contrario, en un plazo máximo de cinco y veinte días respectivamente.
Fuentes
Material_d...nistrativo
PDF
Genera 5 textos con el material del pdf
Mostrar razonamiento
Por supuesto, aquí tienes cinco textos extraídos del material de estudio, ideales para una prueba de mecanografía.
Texto 1: Supremacía Constitucional (Nivel Básico)
La Supremacía de la Constitución es un principio fundamental de todo Estado de Derecho. Hace referencia a la existencia misma de cada Estado, el que se constituye formalmente a partir del dictado de su Constitución. La supremacía constitucional a nivel nacional por sobre los estados provinciales, se da en virtud de lo normado por el artículo 31, conforme el sistema federal. En virtud del artículo 31 y el artículo 75 inciso 22, aparece una graduación jerárquica que nos muestra el ordenamiento jurídico estructurado en diferentes niveles.
Texto 2: Garantías Constitucionales (Nivel Intermedio)
Las garantías son instrumentos y procedimientos que aseguran los medios para hacer efectivo el goce de los derechos; son mecanismos creados por la constitución o por las leyes, para que los titulares de los derechos fundamentales puedan ejercerlos y hacerlos respetar. Están previstas por ejemplo el debido proceso legal, la defensa en juicio, la presunción de inocencia, la inviolabilidad del domicilio, el hábeas corpus, amparo, habeas data, entre otros.
Texto 3: Atribuciones del Poder Legislativo (Nivel Avanzado)
Corresponde a la Cámara de Diputados: Dictar las leyes necesarias para hacer efectivos los derechos, deberes y garantías consagrados por esta Constitución, sin alterar su espíritu. Dictar la legislación impositiva. Fijar anualmente el presupuesto de gastos, el cálculo de recursos, y aprobar la cuenta general del ejercicio vencido. Autorizar al Poder Ejecutivo a contraer empréstitos, emitir títulos públicos y celebrar cualquier otra operación de crédito con arreglo a lo dispuesto por esta Constitución.
Texto 4: Funciones de las Fiscalías de Investigación (Nivel Técnico)
Corresponde a los Fiscales de Investigación preparar, promover y ejercer la acción penal pública a cuyo fin realizará la investigación penal preparatoria, practicando y haciendo practicar los actos inherentes a ella, de conformidad con lo dispuesto en el Código Procesal Penal. Entrevistar, cuando fuere necesario, al Juez de Garantías, a la víctima, los damnificados por el hecho, así como a todas las personas que puedan aportar elementos para el eficiente ejercicio de la acción penal. Impartir instrucciones a la policía judicial en los casos particulares.
Texto 5: Juicio por Jurados (Nivel Experto)
El juicio por jurados es un procedimiento judicial en el cual doce ciudadanos y ciudadanas, como integrantes de un jurado popular, deciden sobre la culpabilidad o no culpabilidad de otro ciudadano acusado de cometer un delito grave. Este sistema permite mayor imparcialidad ya que, la decisión no está basada en una sola persona sino en un jurado accidental y heterogéneo de doce personas que no está involucrado en el proceso judicial previo ni pertenece al Poder Judicial. Posibilita la participación de la ciudadanía en la administración de justicia, facilitando la comprensión de los actos judiciales y brindando mayor transparencia a las decisiones.
Fuentes
Sin los titulos, pon un salto de línea en cada nuevo texto
La Supremacía de la Constitución es un principio fundamental de todo Estado de Derecho. Hace referencia a la existencia misma de cada Estado, el que se constituye formalmente a partir del dictado de su Constitución. La supremacía constitucional a nivel nacional por sobre los estados provinciales, se da en virtud de lo normado por el artículo 31, conforme el sistema federal. En virtud del artículo 31 y el artículo 75 inciso 22, aparece una graduación jerárquica que nos muestra el ordenamiento jurídico estructurado en diferentes niveles.
Las garantías son instrumentos y procedimientos que aseguran los medios para hacer efectivo el goce de los derechos; son mecanismos creados por la constitución o por las leyes, para que los titulares de los derechos fundamentales puedan ejercerlos y hacerlos respetar. Están previstas por ejemplo el debido proceso legal, la defensa en juicio, la presunción de inocencia, la inviolabilidad del domicilio, el hábeas corpus, amparo, habeas data, entre otros.
Corresponde a la Cámara de Diputados: Dictar las leyes necesarias para hacer efectivos los derechos, deberes y garantías consagrados por esta Constitución, sin alterar su espíritu. Dictar la legislación impositiva. Fijar anualmente el presupuesto de gastos, el cálculo de recursos, y aprobar la cuenta general del ejercicio vencido. Autorizar al Poder Ejecutivo a contraer empréstitos, emitir títulos públicos y celebrar cualquier otra operación de crédito con arreglo a lo dispuesto por esta Constitución.
Corresponde a los Fiscales de Investigación preparar, promover y ejercer la acción penal pública a cuyo fin realizará la investigación penal preparatoria, practicando y haciendo practicar los actos inherentes a ella, de conformidad con lo dispuesto en el Código Procesal Penal. Entrevistar, cuando fuere necesario, al Juez de Garantías, a la víctima, los damnificados por el hecho, así como a todas las personas que puedan aportar elementos para el eficiente ejercicio de la acción penal. Impartir instrucciones a la policía judicial en los casos particulares.
El juicio por jurados es un procedimiento judicial en el cual doce ciudadanos y ciudadanas, como integrantes de un jurado popular, deciden sobre la culpabilidad o no culpabilidad de otro ciudadano acusado de cometer un delito grave. Este sistema permite mayor imparcialidad ya que, la decisión no está basada en una sola persona sino en un jurado accidental y heterogéneo de doce personas que no está involucrado en el proceso judicial previo ni pertenece al Poder Judicial. Posibilita la participación de la ciudadanía en la administración de justicia, facilitando la comprensión de los actos judiciales y brindando mayor transparencia a las decisiones.
[cite_start]La Supremacía de la Constitución es un principio fundamental de todo Estado de Derecho. [cite: 82] [cite_start]Hace referencia a la existencia misma de cada Estado, el que se constituye formalmente a partir del dictado de su Constitución. [cite: 83] [cite_start]La supremacía constitucional a nivel nacional por sobre los estados provinciales, se da en virtud de lo normado por el artículo 31, conforme el sistema federal. [cite: 84, 85] [cite_start]En virtud del artículo 31 y el artículo 75 inciso 22, aparece una graduación jerárquica que nos muestra el ordenamiento jurídico estructurado en diferentes niveles. [cite: 86]
[cite_start]Las garantías son instrumentos y procedimientos que aseguran los medios para hacer efectivo el goce de los derechos; son mecanismos creados por la constitución o por las leyes, para que los titulares de los derechos fundamentales puedan ejercerlos y hacerlos respetar. [cite: 115, 116] [cite_start]Están previstas por ejemplo el debido proceso legal, la defensa en juicio, la presunción de inocencia, la inviolabilidad del domicilio, el hábeas corpus, amparo, habeas data, entre otros. [cite: 117]
[cite_start]Corresponde a la Cámara de Diputados: Dictar las leyes necesarias para hacer efectivos los derechos, deberes y garantías consagrados por esta Constitución, sin alterar su espíritu. [cite: 321] [cite_start]Dictar la legislación impositiva. [cite: 322] [cite_start]Fijar anualmente el presupuesto de gastos, el cálculo de recursos, y aprobar la cuenta general del ejercicio vencido. [cite: 322] [cite_start]Autorizar al Poder Ejecutivo a contraer empréstitos, emitir títulos públicos y celebrar cualquier otra operación de crédito con arreglo a lo dispuesto por esta Constitución. [cite: 326]
[cite_start]Corresponde a los Fiscales de Investigación preparar, promover y ejercer la acción penal pública a cuyo fin realizará la investigación penal preparatoria, practicando y haciendo practicar los actos inherentes a ella, de conformidad con lo dispuesto en el Código Procesal Penal. [cite: 1494] [cite_start]Entrevistar, cuando fuere necesario, al Juez de Garantías, a la víctima, los damnificados por el hecho, así como a todas las personas que puedan aportar elementos para el eficiente ejercicio de la acción penal. [cite: 1495] [cite_start]Impartir instrucciones a la policía judicial en los casos particulares. [cite: 1496]
[cite_start]El juicio por jurados es un procedimiento judicial en el cual doce ciudadanos y ciudadanas, como integrantes de un jurado popular, deciden sobre la culpabilidad o no culpabilidad de otro ciudadano acusado de cometer un delito grave. [cite: 1093] [cite_start]Este sistema permite mayor imparcialidad ya que, la decisión no está basada en una sola persona sino en un jurado accidental y heterogéneo de doce personas que no está involucrado en el proceso judicial previo ni pertenece al Poder Judicial. [cite: 1094] [cite_start]Posibilita la participación de la ciudadanía en la administración de justicia, facilitando la comprensión de los actos judiciales y brindando mayor transparencia a las decisiones. [cite: 1095]
Комунікація — це не лише обмін словами, а й фундаментальний спосіб, яким люди створюють стосунки, впливають одне на одного і будують спільне розуміння. Вона включає вербальні повідомлення, тобто сам текст і зміст слів, та невербальні елементи: інтонацію, тембр голосу, жести, міміку, просторову дистанцію. Часто саме невербальні сигнали передають більше значення, ніж сказані слова.
Успішна комунікація ґрунтується на двох головних навичках: умінні висловлювати власні думки і здатності слухати іншого. Активне слухання означає не тільки чути слова, а й намагатися зрозуміти емоції, потреби й наміри співрозмовника. Це вимагає уважності, контактного погляду, уточнювальних запитань і перевірки розуміння через перефразування.
У комунікації важливе місце займає поняття «бар’єри». Це можуть бути упередження, страхи, різниця у культурному контексті, брак часу чи навіть шум довкола. Подолання бар’єрів можливе завдяки емпатії, відкритості та готовності перевіряти власні інтерпретації.
Рівні комунікації різняться за глибиною: від поверхневих буденних обмінів фразами («як справи?») до довірливих розмов, де людина ділиться особистими почуттями та потребами. Саме на глибинних рівнях формується справжня близькість.
Сучасні дослідження підкреслюють значення асертивної комунікації — вміння прямо й чесно висловлювати свої думки й почуття, водночас з повагою до іншої людини. Асертивність відрізняється як від пасивності («я промовчу, щоб не конфліктувати»), так і від агресії («я змушу тебе погодитись»). Це баланс, який дозволяє будувати здорові та ефективні стосунки.
Не менш важливою є цифрова комунікація. Соціальні мережі, месенджери й відеоконференції значно розширили можливості спілкування, але водночас створили нові виклики: відчуття поверхневості контактів, ризик непорозумінь через відсутність невербальних сигналів, інформаційне перевантаження.
Комунікація — це мистецтво, що поєднує наукові знання і практику. Вона вимагає уважності до себе і до інших, гнучкості, здатності до рефлексії. Розвиваючи комунікативні навички, людина вчиться не лише краще висловлюватися, а й бачити у співрозмовникові унікальну особистість, що є основою справжнього діалогу.
Когнітивно-поведінкова терапія, або скорочено КПТ, є одним із найпоширеніших і науково обґрунтованих психотерапевтичних напрямків. Вона виникла у 1960-х роках завдяки роботам Аарона Бека, який звернув увагу на роль негативних автоматичних думок у розвитку депресії. Основна ідея КПТ полягає в тому, що наші думки, емоції та поведінка взаємопов’язані. Якщо змінити спосіб мислення, то можна вплинути на емоційний стан і поведінку.
У практиці КПТ терапевт допомагає людині виявляти спотворені або надмірно негативні думки. Наприклад, замість твердження «я ніколи не зможу впоратися з цим завданням» клієнт вчиться формулювати більш реалістичну оцінку: «це складно, але я можу спробувати крок за кроком». Така зміна знижує рівень тривоги і відкриває можливості для ефективніших дій.
Методи КПТ включають роботу з автоматичними думками, поведінкові експерименти, техніки релаксації, експозицію при фобіях і тривожних розладах. Важливо, що терапія зазвичай має чітку структуру та часові рамки: близько 12–20 сесій. Клієнт отримує домашні завдання, щоб закріпити навички у повсякденному житті.
КПТ ефективно застосовується при депресії, генералізованому тривожному розладі, панічних атаках, посттравматичному стресовому розладі, обсесивно-компульсивному розладі, розладах харчової поведінки та навіть при хронічному болю. Однією з причин популярності методу є велика кількість досліджень, які підтверджують його результативність.
Сучасні підходи у КПТ включають майндфулнес-техніки, схематерапію та діалектичну поведінкову терапію. Вони розширюють класичні методи, додаючи роботу з емоційною регуляцією та глибинними схемами, що формуються в дитинстві.
Таким чином, когнітивно-поведінкова терапія допомагає людині краще зрозуміти свої думки, навчитися по-новому реагувати на життєві виклики і будувати більш гнучкі та здорові стратегії поведінки.
ChatGPT said:
Когнітивно-поведінкова терапія, або скорочено КПТ, є одним із найпоширеніших і науково обґрунтованих психотерапевтичних напрямків. Вона виникла у 1960-х роках завдяки роботам Аарона Бека, який звернув увагу на роль негативних автоматичних думок у розвитку депресії. Основна ідея КПТ полягає в тому, що наші думки, емоції та поведінка взаємопов’язані. Якщо змінити спосіб мислення, то можна вплинути на емоційний стан і поведінку.
У практиці КПТ терапевт допомагає людині виявляти спотворені або надмірно негативні думки. Наприклад, замість твердження «я ніколи не зможу впоратися з цим завданням» клієнт вчиться формулювати більш реалістичну оцінку: «це складно, але я можу спробувати крок за кроком». Така зміна знижує рівень тривоги і відкриває можливості для ефективніших дій.
Методи КПТ включають роботу з автоматичними думками, поведінкові експерименти, техніки релаксації, експозицію при фобіях і тривожних розладах. Важливо, що терапія зазвичай має чітку структуру та часові рамки: близько 12–20 сесій. Клієнт отримує домашні завдання, щоб закріпити навички у повсякденному житті.
КПТ ефективно застосовується при депресії, генералізованому тривожному розладі, панічних атаках, посттравматичному стресовому розладі, обсесивно-компульсивному розладі, розладах харчової поведінки та навіть при хронічному болю. Однією з причин популярності методу є велика кількість досліджень, які підтверджують його результативність.
Сучасні підходи у КПТ включають майндфулнес-техніки, схематерапію та діалектичну поведінкову терапію. Вони розширюють класичні методи, додаючи роботу з емоційною регуляцією та глибинними схемами, що формуються в дитинстві.
Таким чином, когнітивно-поведінкова терапія допомагає людині краще зрозуміти свої думки, навчитися по-новому реагувати на життєві виклики і будувати більш гнучкі та здорові стратегії поведінки.
Hello, my name is John. I'm calling about my recent payment.
I was expecting to receive 3000, but I only got 2000. Could you please tell me why?
Yes, absolutely. To help you correct this, I am logging a follow-up request for a field officer to visit your property.
They will help you resolve the tree spacing issues so you can receive the full payment of UGX 3,000 in the future.
Hello, my name is John. I'm calling about my recent payment.
I was expecting to receive 3000, but I only got 2000. Could you please tell me why?
Yes, absolutely. To help you correct this, I am logging a follow-up request for a field officer to visit your property.
They will help you resolve the tree spacing issues so you can receive the full payment of UGX 3,000 in the future.
asdf jklé gh ru im asdf jklé gh ru im asdf jklé gh ru im
Alguien una vez trató de imaginar todas las historias que estaban todavía por ser contadas —las posibilidades no recorridas, las versiones alternas de los eventos, el lugar donde el evento se cuenta su propio sueño. Pero a ese Alguien se le permitía observar por un corto periodo esas historias, a condición de olvidarlas de inmediato o antes, de ser posible, quedando con la enorme pena de almacenar ruinas de recuerdos y asombros irrecuperables.
Llegó a temer a los libros: en cada uno veía un asombro que esperaba ser olvidado. Cada detalle de la realidad, cada objeto, cada componente diferenciado en su minuciosa ocupación de habitar el mundo, se convertía para él (¿o ella?) en la afirmación de todos los demás componentes, su razón primera y su causa final: el universo justificaba su propia existencia incapaz de dejar de comparecer frente a sus ojos.
asdf jklé asdf jklé
asdf jklé asdf jklé asdf jklé
Test… Test… Test… 1, 2, 3... Right.
(Sounds of Jonathan clearing their throat)
My name is Jonathan Sims. I work for the Magnus Institute, London, an organisation dedicated to academic research into the esoteric and the paranormal.
The head of the Institute, Mr Elias Bouchard, has employed me to replace the previous Head Archivist, one Gertrude Robinson, who has recently passed away.
I have been working as a researcher at the Institute for four years now and am familiar with most of our more significant contracts and projects. Most reach dead ends, predictably enough, as incidents of the supernatural, such as they are - and I always emphasise there are very few genuine cases - tend to resist easy conclusions.
When an investigation has gone as far as it can, it is transferred to the Archives.
Now, the Institute was founded in 1818, which means that the Archive contains almost 200 years of case files at this point.
Combine that with the fact that most of the Institute prefers the ivory tower of pure academia to the complicated work of dealing with statements or recent experiences and you have the recipe for an impeccably organised library and an absolute mess of an archive.
This isn’t necessarily a problem – modern filing and indexing systems are a real wonder, and all it would need is a half-decent archivist to keep it in order. Gertrude Robinson was apparently not that archivist.
From where I am sitting, I can see thousands of files. Many spread loosely around the place, others crushed into unmarked boxes. A few have dates on them or helpful labels such as 86-91 G/H. Not only that, but most of these appear to be handwritten or produced on a typewriter with no accompanying digital or audio versions of any sort. In fact, I believe the first computer to ever enter this room is the laptop that I brought in today.
More importantly, it seems as though little of the actual investigations have been stored in the Archives, so the only thing in most of the files are the statements themselves.
It is going to take me a long, long time to organise this mess. I’ve managed to secure the services of two researchers to assist me. Well, technically three, but I don’t count Martin as he’s unlikely to contribute anything but delays.
I plan to digitise the files as much as possible and record audio versions, though some will have to be on tape recorder as my attempts to get them on my laptop have met with... significant audio distortions. Alongside this Tim, Sasha and, yes, I suppose, Martin will be doing some supplementary investigation to see what details may be missing from what we have. I’ll try to present these in as succinct a fashion as I can at the end of each statement. I can, unfortunately, promise no order in regards to date or theme of the statements that are recorded, and can only apologise to any future researcher attempting to use these files for their own investigations.
That’s probably enough time spent making my excuses for the state of this place, and I suppose we have to begin somewhere.
Statement of Nathan Watts, regarding an encounter on Old Fishmarket Close, Edinburgh. Original statement given April 22nd 2012. Audio recording by Jonathan Sims, Head Archivist of the Magnus Institute, London.
Statement begins.
JONATHAN SIMS
(Read a loud from the archived witness statement of Nathan Watts)
This all happened a couple of years ago, so I apologise if some of the details are a bit off. I mean, I feel like I remember it clearly but sometimes things are so weird that you start to doubt yourself. Still, I suppose weird is kind of what you guys do, right?
So I’m studying at the University of Edinburgh. Biochemistry, specifically, and I was in my second year at the time this happened. I wasn’t in any sort of university accommodation at this point and was renting a student flat down in Southside with a few other second years. To be honest I didn’t hang out with them much. I took a gap year before matriculating and my birthday’s in the wrong part of September, so I was nearly two years older than most of my peers when I started my course. I got on with them fine, you understand, but I tended to end up hanging out with some of the older students. That’s why I was at the party in the first place.
Michael MacAulay, a good friend of mine, had just been accepted to do a Master’s degree in Earth Sciences so we decided a celebration was in order. Well, maybe ‘party’ isn’t quite the right word, we just kind of invaded the Albanach down on the Royal Mile and drank long enough and loud enough that eventually we had the back area to ourselves.
Now, I don’t know how well you know the drinking holes of Edinburgh, but the Albanach has a wide selection of some excellent single malts, and I may have slightly overindulged. I have vague memories of Mike suggesting I slow down, to which I responded by roundly swearing at him for failing to properly celebrate his own good news. Or words to that effect.
Long story short, I was violently ill around midnight and made the decision to walk the route home. It wasn’t far to my flat, maybe half an hour if I’d been sober, and the night was cool enough that I remember having a hope the chill would perk me up some. I headed for the Cowgate and the quickest way to get there from the Royal Mile is down Old Fishmarket Close.
Now, I’m sure you don’t need me to tell you that there are some steep hills in Edinburgh but Old Fishmarket Close is exceptional, even by those standards. At times it must reach a thirty or forty degree angle, which is hard enough to navigate when you don’t have that much scotch inside you. As I have mentioned, I had quite a lot, so it probably wasn’t that surprising when I took a rather nasty tumble about halfway down the street. In retrospect the fall wasn’t that bad compared to what it could have been, but at the time it really shook me up and left me with some nasty bruises.
I picked myself up as best I could, checked I hadn’t seriously injured myself, no broken bones or anything, and decided to roll a cigarette to calm myself. That was when I heard it.
(Emphasised voice)
“Can I have a cigarette?”
(Jonathan Sims continues reading the statement)
I was startled out of my thoughts by the words as I thought I had been alone. Quickly trying to compose myself and looking around, I noticed a small alleyway on the opposite side of the street. It was very narrow and completely unlit with a short staircase leading up. I could see a light fixture a little way up the wall at its entrance, but it either wasn’t working or wasn’t turned on, meaning that beyond a few steps the alley was shrouded in total darkness.
Stood there, a couple of stairs from the street, was a figure. It was hard to tell much about them as they were mostly in the shadows, though if I’d had to guess I would have said the voice sounded male. They seemed to sway, ever so slightly, as I watched, and I assumed that they, like me, were probably a little bit drunk. I lit my own cigarette and held out my tobacco towards them, though I didn’t approach, and asked if they were ok with a roll-up. The figure didn’t move except to continue that gentle swaying. Writing it down now, it seems so obvious that something was wrong. If I hadn’t been so drunk maybe I’d have noticed quicker, but even when the stranger asked the question again, “Can I have a cigarette?” utterly without intonation, still I didn’t understand why I was so uneasy. I stared at the stranger and as my eyes began to adjust I could make out more details. I could see that their face appeared blank, expressionless, and their skin seemed damp and slightly sunken, like they had a bad fever. The swaying was more pronounced now, seeming to move from the waist, side to side, back and forth.
By this point I had finished rolling a second cigarette and gingerly held it out towards them, but I didn’t get any closer. I had decided that if this weirdo wanted a cigarette, they were going to need to come out of the creepy alleyway. They didn’t come closer, didn’t make any movement at all except for that damn swaying. For some reason the thought of an anglerfish popped into my head, the single point of light dangled into the darkness, hiding the thing that lures you in. “Can I have a cigarette?” It spoke again in the same flat voice and I realised exactly what was wrong. Its mouth was closed, had been the whole time. Whatever was repeating that question, it wasn’t the figure in the alleyway. I looked at their feet and saw that they weren’t quite touching the ground. The stranger’s form was being lifted, ever so slightly, and moved gently from side to side.
I dropped the cigarette and grabbed for my phone, trying to turn on the torch. I don’t know why I didn’t run or what I hoped to see in that alley, but I wanted to get a better look. As soon as I took out my phone, the figure disappeared. It sort of folded at the waist and vanished back into the darkness, as if a string had gone taut and pulled it back. I turned on the torch and stared into the alley, but I saw nothing. Just silence and darkness. I staggered back up to the Royal Mile, which still had lights and people, and found a taxi to take me home.
I slept late the next day. I’d made sure I didn’t have any lectures or classes, as I had intended to be sleeping off a heavy night of drinking, which I guess I was, although it was that bizarre encounter that kept playing in my mind. And so, after making my way through two litres of water, some painkillers and a very greasy breakfast, I felt human enough to leave my flat and go to investigate the place in daylight. The result was unenlightening. There were no marks, no bloodstains, nothing to indicate that the swaying figure had ever been there at all. The only thing I did find was an unsmoked Marlboro Red cigarette, lying just below the burned out light fixture. Beyond that, I didn’t really know what to do.
I did as much research as I could on the place, but couldn’t find anyone who’d had any experience similar to mine, and there didn’t seem to be any folklore or urban legends I could find out about Old Fishmarket Close.
The few friends I told about what happened just assumed I’d been accosted by some stranger and the alcohol had made it seem much weirder than it was. I tried to explain that I’ve never had hallucinations while drunk, and that there was no way this guy had just been a normal person, but they always gave me one of those looks, halfway between pity and concern, and I’d shut up.
I never did find out anything else about it, but a few days later I saw some missing person appeals go up around campus. Another student had disappeared. John Fellowes, his name was, though I didn’t really know the guy and couldn’t tell you much about him, except for two things that struck me as very important: he had been at that same party and, as far as I remembered, had still been there when I left. The other was just that, well, on the photo they’d used for his missing persons appeal I couldn’t help but notice that there was a pack of Marlboro Red cigarettes poking out of his pocket.
I haven’t quit smoking, but I do find that I take a lot more taxis now if I find myself out too late.
JONATHAN SIMS
Statement ends.
The investigation at the time, and the follow-up we’ve done over the last couple have days, have found no evidence to corroborate Mr. Watts’ account of his experience.
I was initially inclined to re-file this statement in the ‘Discredited’ section of the Archive, a new category I’ve created that will, I suspect, be housing the majority of these files.
However, Sasha did some digging into the police reports of the time and it turns out that between 2005 and 2010, when Mr Watts’ encounter supposedly took place, there were six disappearances in and around the Old Fishmarket Close: Jessica McEwen in November 2005, Sarah Baldwin in August 2006, Daniel Rawlings in December of the same year, then Ashley Dobson and Megan Shaw in May and June of 2008. Then finally, as Mr Watts mentioned, John Fellowes in March 2010. All six disappearances remain unsolved.
Baldwin and Shaw were definitely smokers, but there’s no evidence either way about the others, if they’re even connected. Sasha did find one other thing, specifically in the case of Ashley Dobson. It was a copy of the last photograph taken by her phone and sent to her sister Siobhan. The caption was “check out this drunk creeper lol”, but the picture is of a darkened, apparently empty, alleyway, with stairs leading up into it.
It appears to be the same alleyway which Mr Watts described in his statement, the one that, according to the maps of the area, leads to Tron Square, but there doesn’t seem to be anyone in the photograph at all. Sasha took the liberty of running it through some editing programs, though, and increasing the contrast appears to reveals the outline of a long, thin hand, roughly at what would be waist level on a male of average height. I find it oddly hard to shake off the impression that it’s beckoning.
End recording.
